17 грудня 1917 року Центральна Рада отримала урядову телеграму з Петрограда від Троцького, Леніна і Сталіна, в котрій більшовицькі лідери Росії зазначили, що Раднарком "... визнає Українську Народну Республіку, її право цілком відокремитися від Росії... зараз же, без обмеження та безумовно". Водночас до Центральної Ради було висунуто ультимативні вимоги пропустити більшовицькі війська на Південний фронт для боротьби з Каледіним, не пропускати білогвардійські війська, що рухаються на Дон і Урал та припинити роззброєння радянських військ та Червоної гвардії.20 грудня з'їзд Рад селянських, робітничих і солдатських депутатів відкинув ультиматум, який був розцінений як втручання у внутрішні справи УНР. Це стало до початку Радянсько-української війни.
22 грудня червоногвардійські загони під проводом Володимира Антонова-Овсієнка зайняли Харків, де через три дні проголосили створення Української Народної Республіки Рад як автономноої частини Російської Радянської Республіки. Цього ж дня російські збройні формування під командуванням есера Михайла Муравйова розпочали наступ на Київ. 9 січня1918 року червоногвардійці зайняли Катеринослав, 20 січня - Полтаву і 27 січня загони Муравцова під Бахмачем з'єдналась із 30-тисячною більшовицькою армією, що перейшли український кордон поблизу Сум.
Коли з-під Бахмача і Чернігова на Київ вирушили більшовицькі закогни чисельністю до 6 тисяч чоловік, уряд УНР не зміг виставити на захист столиці жодної регулярної військової частини. Натомість було оголошено створення студентського куреня Січових Стрільців, до якого увійшло чотири сотні курсантів 1-ї Київської юнкерської школи, студентів молодших курсів Київського університету св. Володимира і Українського народного університету. 27 січняперша сотня Студентського куреня прибула під Бахмач, а наступного дня до них приєдналися ще 200 чоловік і 80 добровольців з підрозділів місцевого козацтва. Вони не мали жодного бойового досвіду, а на озброєнні мали лише 16 кулеметів та дві гармати на залізничній платформі.
Під командуванням капітна Аверкія Гончаренка була зайнята оборона поблизу станції Крути, розібрана колія, щоб унеможливити наступ залізницею, і 29 січня 1918 року юнкери та студенти прийняли бій, який тривав понад 5 годин, - було відбито кілька атак двотисячного загону балтійських матросів. Проте, великі людські втрати, відсутність достатньої кількості боєприпасів і підмоги, на яку розраховували (в Києві почалось більшовицьке повстання на заводі «Арсенал»), та прибуття більшовицького бронепоїзда змусило прийняти рішення відступати до столиці.
В результаті бою під Крутами з українського боку загинуло близько 140 чоловік, 30 чоловік попали в полон, не зорієнтувавшись в сутінках. Полонені 27 студентів та двоє офіцерів були того ж дня розстріляні як помста за більше 300-т загиблих червноармійців. 19 березня 1918 року 19 загиблих студентів за рішення Центральної Ради з військовими почестями були перепоховані в братській могилі на Аскольдовій могилі в Києві.
Бій під Крутами лише на кілька днів затримав наступ більшовиків - 9 лютого, після п'ятиденного артилерійського бомбардування міста, вони зайняли Київ. При штурмі війська Муравйова застосовували отруйні гази, масові артилерійські обстріли житлових кварталів від яких загинуло кілька тисяч киян. Три дні в Києві тривав терор, спрямований проти антибільшовицьких сил. Ще до вступу більшовиків у місто уряд Центальної Ради 2 лютого преїхав до Вінниці і повернувся в Київ 1 березня, коли згідно з Берестейським договором від 9 лютого більша частина України була окупована автро-німецькими військами.
